Головна | Реєстрація | Вхід | RSS Вітаю Вас Гість

Просимо

Наша молодь

Надсяння

СВІЖЕ З ДРУКУ!

Головна » 2011 » Серпень » 1 » Про українські села на Закерзонні (НОВЕ)
17:55
Про українські села на Закерзонні (НОВЕ)

З приємністю сповіщаємо, що книгозбір­ня українського Закерзоння поповнилася новими меморіально-дослідницькими праця­ми про наші рідні села, отчі домівки, з яких віками проростали потужні людські пагони, котрі прагнули волі, національного розвою, бути господарем на своїй землі. Цей подвиж­ницький лейтмотив єднає праці не тільки територіально — на Перемишльщині, — а пе­редусім змістовно, духовно, що не може не втішати, наснажувати на подальші спомини про сокровенне, оприлюднення розмаїтих сторінок нашої минувшини — повсякденної, героїчної, драматичної.

Власне, драматизм, трагізм — це другий бік лейтмотиву праць, автори яких описали їх не з оповідей сторонніх, а особисто пере­житих, документально засвідчених. Мовить­ся про наш непроминальний біль XX ст, його середину, коли німецький і совєтський тота­літарні режими при потуранні західних "де­мократів" розв'язали світову масакру, в якій чи не найбільше потерпів український нарід, його найзахідніша гілка — лемки, бойки, долиняни (надсянці), волиняни, холмщаки, підляшці. А на них, змордованих, деморалізова­них у роки воєнних окупаційних режимів, роз­гулу польського бандитизму, чекали злочинні депортаційні акції 1940-1951 pp.

Про це варварство, що офіційно та впер­то замовчувалося совєтською комуністичною ідеологією, нині написані неспростовні фахо­ві праці на підставі недоступних раніше до­кументальних матеріалів, свідчень очевид­ців, жертв депортацій, терору. На спомин про них встановлюються пам'ятники, котрих що­раз більшає, як і кількість різних публікацій, в тому числі про села. До війни їх, в котрих проживали українці, частково інші народності (поляки, жиди), нараховувалося на Закерзон­ні понад 5,5 тис. Нині там немає жодного (!) українського села. Велика їх кількість взагалі стерта з лиця землі. Польський комуношовіністичний режим при потуранні московських вождів усе зробив, щоб назавжди розв'язати "українське питання", — позбутися українців, домогтися створення моноетнічного паньства (держави). Протистояти цій мілітарно-бандитській навалі українці не могли. Тільки з падінням комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі виникли можливості сказати правду про закерзонські українські села — ці живильні клітини національного організму, його трудівників, борців, патріотів, яких спіткала лиха доля.

На таке поцінування заслуговує книга Ми­хайла Козака з Перемишля про рідне "Гребенне в Другій світовій війні" (Перемишль, 2010, 306 с, іл.), що на Равщині, тепер Грубешівський повіт (Поль­ща), автора знаного, шанованого, ерудованого. Зібраний величезний матеріал про родинне гніздо, краян від давніх часів. Автор вирішив спершу оприлюднити з нього лише найдрама­тичніший період. Три розділи книги "Долі гребінчан під час Другої світової війни", "Після­воєнні трагедії гребінчан", "Концентраційний  табір для українців у Явожні і судилища гребінчан" говорять самі за себе як назвами, так і наповненим фактажем-мартирологом.
   Книгу    супроводять
численні персоналі'!, іменний і географіч­ний покажчики, що дозволяє зарахувати її до науково-попу­лярних видань.

Праця Андрія Кривуцького і Романа Шагала «Аксманичі. Село у Клоковицькій парафії Перемишль­ського повіту» (Львів, 2010, 328 с, іл.) опо­відає про історію цього села, писемна згадка якого веде до 1424 p., а виявлене городище — до княжих часів (Х-ІХ ст), етапні події в Першій світовій війні, духовне життя під знаком "Просвіти", драму Другої світової війни, завершальним акордом якої стала депортація.

Автори праці, котрих, як і їхніх односель­чан, порозкидала недоля по світах, скорпульозно збирали вісточки про них, намагають­ся відтворити правду, — оповиту легендами й жорстокою реальніс­тю — і про своє дав­нє село, його околиці. Це куточок південні­ше Перемишля, де в депортаційний період зосередився у Корманицьких лісах центр українського спротиву, повстанського руху. Останній зринає з усією переконливіс­тю, коли звернетеся до книги "Корманичі й Фредропіль на Перемишильщині" (Львів, 2009, 328 с, іл.), що по сусідству.

У монографії Степана Заброварного "Українське село Станіславчик над Вігром" (Варшава, 2011, 336 с, іл.) описується в де­сяти хронологічних розділах і тематичних підрозділах минуле рідного села, що вперше згадане 1711 p., починаючи від його геогра­фічного розташування під Перемишлем й за­кінчуючи «тінями (іменами) забутих предків», а між ними, розділами, фактаж, нагромадже­ний впродовж кількох століть, «вписується»у західноукраїнську історичну схему, але зі "своїми" індивідуальностями, втіхами й пе­чалями, достатком і злиднями. Монографія щедро проілюстрована світлинами сімейно­го архіву, вона належить до типових акаде­мічних, історико-краєзнавчих досліджень, що природно, бо її автор-науковець, професор, у його доробку низка праць з економіки, істо­рії, в тому числі співавторство тритомного ви­дання "Перемишль і Перемишльська земля протягом століть". Біографія С.Заброварного — це наче віддзеркалення долі українців, котрі залишилися в Польщі, виживали, як зви­чайно, на "землях одзисканих", долали пере­пони, здобували освіту, а дехто повернувся у батьківський край. Завдяки таким, як пан Степан, М.Козак, Юліан Бак, Марія Туцька, Степан Колосівський, Богдан Прах, Мар'ян Райтер, Михайло Пульковський, брати Ярос­лав і Мирослав Сидори та інші в Надсяння не вгасає українське життя.

Можливо, дещо пафосно звучатиме, коли скажемо: в центрі названих праць стоїть лю­дина, вона різного віку, статі, матеріального статку, це батьки, брати, сестри, родичі, сусіди, знайомі та інші, які працювали, гуртува­лися, захищалися і не з власної волі подали­ся на чужину, відійшли у кращі світи. Праці рясніють споминами про них, про односель­ців — коли й куди їх депортували, вивезли на примусові роботи, запроторили в сибірські й польські концтабори (Явожно), кого спіймали відправили на совєтський фронт, хто вою­вав в УПА, де загинув, розстріляний і т. ін., і т. п. Нехай кожен з нас уявить собі, скільки знадобилося авторам зусиль, аби зібрати зі світів ці дані, ще краще, — прилучитися до цієї благородної, подвижницької справи!

Слушно радить усім відоме, але завжди актуальне М.Козак: "Своє майбутнє можна будувати тільки на своєму минулому. Моє і твоє покоління, дорогий читачу, має обов'язок дослідити правду про історичне минуле кож­ного села на рідній українській землі, захис­тити цю правду і зберігати пам'ять про неї. Досліджуймо свою історію, пишім про неї і не чекаймо, коли нам її напишуть чужинці".

До мовленого долучимо теж актуальне: шануймо наші топоніми, себто назви. Бо для українців Жешув завжди був Ряшів, Санок і Сан відповідно Сянік і Сян, Тирява Сольна — Тирява Сільна тощо. Дякувати Богові, що не посягнули на "Перемишль". Цей принагідний закид не стільки згаданим працям, хоча ці огріхи трапляються, скільки загальноукраїнським авторам, особливо журналістиці, котра послуговується чужими топонімами.

 

Володимир БАДЯК

заступник голови Львівського тов-ва "Надсяння"

Переглядів: 1976 | Додав: SIAN | Теги: видання, новинки, Книги | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Свіже

Друзі

Ваш курсор на пульсі міста - ''Щоденний Львів'' Українська рейтингова система bigmir)net TOP 100  МЕТА - Украина. 
 Рейтинг сайтов  Товариство Надсяння